Барвінкове, край мій чудовий
Чи є в цілім світі така ще краса?
Земля наша рідна в світанках бузкових
В яскравім серпанку дівчини коса
Герб міста Барвінкового
Прапор міста Барвінкового
Барвінкове. Барвінківщина…
Такі рідні й світлі слова, що зігрівають душу кожному, хто народився тут, пронизують серце щемким відчуттям причетності кожного з нас до прадідівської й батьківської землі з її трагічною і величною історією.
Наш край – це безмежжя степу з приходом козацької вольниці, наша материнська земля, багата на красивих і мудрих людей. Тут батьківський поріг, від якого відриваємося в юності, щоб пам’ятати все життя і повертатися сюди, відчуваючи в душі приємний трепет, бо це твоє, рідне, яке не проміняєш ні на які скарби.
Славна традиція споконвіку існувала на нашій землі. Люди, вітаючись, вклонялися один одному, землі – годувальниці, рідному місту, батькам, сусідам, бажаючи їм здоров’я і благополуччя.
Тож нехай не вмирає його славна історією минувшина, а люди, котрі живуть тут, будуть звеличувати його здобутки.
Барвінкове – місто (з 1938 р.) районного підпорядкування Харківської області, районний центр Харк. обл. з 1923 р. Населення – 13 тис. чол. (2001 р.) Розташоване на крайньому південному сході області на кордоні із Слов`янським і Олександрівським районами Донецької обл. в 160 км. від обласного центру.
Засновник міста - козак Барвінок
Пам'ятник козаку Барвінку у місті Барвінковому
Заповіт козака Барвінка
Барвінкове миле, тобою пишаюсь,
Люблю твої луки, безмежні поля.
І струни у серці так ніжно співають,
Бо очі природа твоя звеселя.
Ти горя багато у свій час зазнало.
І втрати, й безчестя в тяжкій боротьбі,
Та дні потихеньку за днями спливали,
Приносячи щастя і волю тобі.
Минули ті дні, ті роки і століття…
І слава про тебе у даль загула
Здолавши і гніт, і тяжкі лихоліття,
Прекрасна і дужа земля розцвіла
Про тебе таке мріяв славний Барвінок,
красу цю вбачав на яву й уві сні.
Щоб поле твоє зарясніло садами,
А в них залунали веселі пісні.
Щоб паслась худоба, хатки щоб біліли,
Забулося лихо, навік відійшло.
Щоб люди веселі на ниві трудились,
І все до ладу щоб у тебе було!
… І ось він на площі світанок стрічає,
Вдивляється в очі своїх земляків.
А погляд стурбований ніби питає:
- Чи раді ви? Жаль… А я так же хотів… .
Боріться за щастя, вам вистачить сили,
А я вже не зможу – літа вже не ті.
Шануйте усе, що руками своїми створили,
Бо це найдорожче у вашім житті!
Л. Болтнєва
Project work "My Native Town Barvinkove" by Andrii Peresada (Form 11-B, 2015/2016)
Місто моє
На березі річки Сухого Торця
Стоїть невеличке містечко,
Його заснував запорізький козак,
Це місто Барвінковим зветься.
Барвінкове любе, ти завжди прекрасне
І в гарну погоду, і в днину ненасну.
Пристін, Марусівка, Стружки й Копилівка,
Ви добрая згадка про батька Барвінка,
Чумацька гора і Барвінкова стінка,
Ви добрая пам'ять про батька Барвінка.
Барвінкова стінка стіною стояла,
Від лютого ворога край захищала.
Громили козаки любий вражий стан –
Їх вів за собою Барвінок Іван.
Барвінкове любе, ти завжди прекрасне
І в гарну погоду, і в днину ненасну.
Халоша, Редьківка, Кут, Тополівка,
Ви добрая згадка про батька Барвінка,
Майорська гора, Принада й Худівка,
Ви добрая пам'ять про батька Барвінка.
Люблю я Гарматчину гору весною,
Коли знов природа стає молодою,
Барвінкове цвітом весняним буяє,
І кращого міста у світі немає,
Барвінкове любе, ти завжди прекрасне
І в гарну погоду, і в днину ненасну.
Пристін, Марусівка, Стружки й Копилівка,
Ви добрая згадка про батька Барвінка,
Чумацька гора і Барвінкова стінка,
Ви добрая пам'ять про батька Барвінка.
Чумацька гора і Барвінкова стінка,
Ви вічная пам'ять про батька Барвінка.
Євген Гапон
річка Сухий Торець
Місто розташоване у долині річки Сухий Торець, яка ділить його навпіл, і на навколишніх північних і південних пагорбах.
Через Барвінкове проходить залізнична лінія Харків – Донбас, яка була збудована в 1869 році як Курсько-Харківсько-Азовська зал. Від міста врізнобіч розходяться 6 автомобільних шляхів, які сполучають його із обласним центром, іншими містами та селами району.
Засноване в 1651 р. під час масового переселення українців з правого берега Дніпра після поразки війська Б.Хмельницького в битві під Берестечком і наступними масовими репресіями поляків проти українського населення. Північніше р. Орілі і Береки переселення ішло „під руку московського царя” на т.зв. Слобожанщину; південніше ішла запорізька колонізація. Таким чином, Барвінкове має запорізький генезис.
Панорама слободи Барвінкове
В 1651 році ватага запорожців під проводом І.Барвінка, отримавши „грамоту” від Коша, відправилася на схід і осіла на високому пагорбі над р. С.Торець, що іменувався Чумацькою горою, поблизу броду („перелазу”) ч-з річку. Бродом переправлялися на північний берег валки чумаків з різними товарами, передусім – сіллю, що видобувалася на соляних промислах Тора і Бахмута; за його перетин і подальший супровід чумаки сплачували податок Кошеві. Бродом користувались і татари для набігів на землі Ізюмського полку.
В 1653 р. в Барвінковій Стінці (так спочатку називалось поселення) було освячено козацьку церкву: таким чином почався офіційний відлік історії міста. На Чумацькій горі було збудовано дерев`яну фортецю.
Поселення неодноразово знищувалось, зокрема в 1668 і 1709 рр. царськими каральними загонами. Після 1709 до 1734 р. на його місці було згарище.
В 1734 р. імператриця Анна дозволила запорожцям повернутися на старі місця поселень, з яких вони були вигнані Петром І за участь у російсько-шведській війні на боці Карла ХІІ. Відновлена Барвінкова Стінка в 1753 р. була включена до складу Слов`яносербії.
З 1765 по 1775 рр. – центр Барвінковостінської паланки Нової Січі. Після скасування Запоріжжя входить до складу то Новоросійської , то Харківської губерній.
Із відміною кріпосного права і проведенням залізниці в 1869р. Барвінкове бурхливо розвивається. З 1894 р.(можливо, раніше), коли в селі було збудовано перший паровий млин, починається стрімка індустріалізація поселення.
Центр міста XIX - XX ст.
Перед початком першої св. війни в Барвінковому було 24000 населення, працювало 9 парових млинів, машинобудівні підприємства „Луч”, з-д Соломахи та інші підприємства. В селі працювало комерційне училище, декілька шкіл (в т.ч. німецька), було збудовано 2 православних храми – Успенська церква (1884 р.) і Покровський собор (1902 р.). Останній було висаджено в повітря владою в 1934 р., а його матеріал поклали в підмурок збудованого в 1938р. елеватора.
Собор Покрови Пресвятої Богородиці
Свято-Успенський храм міста Барвінкового
В роки революції і громадянської війни село було ареною запеклої боротьби між протиборчими силами.
Панорама міста XIX ст.
В 1923 р. стає центром району Ізюмського округу. В роки війни 1941-1945 років було майже дощенту зруйноване. Тричі в 1942-1943 рр. переходило з рук в руки.
Після війни довго і важко відбудовувалось.
Нині в місті працює декілька промислових підприємств (з-д „Червоний промінь”, рем.-транспортне підприємство (колишня „Сільгосптехніка”), база Укрдержрезерву („Хлібна база”), автотранспорне підприємство, декілька підприємств із переробки с\г сировини.) В місті є 4 загальноосвітні школи, професійний аграрний ліцей, лікарня, два будинки культури, районна, міська і дитяча бібліотеки, молодіжний центр, дитяча та юнацька спортивні та музична школи, стадіон, багато приватних торгових закладів, філіали банків „Аваль”, „Приватбанку”, „Регіонбанку”, „Мегабанку”.
Місто в плані являє собою покладену набік літеру „Н”. Розділене річкою навпіл, воно складається з двох частин – адміністративно-торгової північної і промислово-транспортної південної, які з’єднуються двома мостами ч-з річку. Але загальна забудова міста хаотична через природні та історичні обставини. В долині річки будівництво велося на сухих ділянках навколо осель перших поселенців; на узвишшях – над ярами. Такі своєрідні „мікрорайони отримували здебільшого назви за прізвищами перших поселенців і іменувались сотнями. Назва „сотня” на позначення територіальної одиниці вживалася ще перед війною 1941-1945 рр. Нині вона вийшла з ужитку.
